КОНІ НЕ ВИННІ
Олена ОСОБОВА
Чистокровні жеребці стали заручниками махінацій та недолугого реформування.
Директор Деркульського державного конезаводу N 63 Валерій Боронніков екскурсію територією підприємства починає із "залізного коня".
- Останній трактор отримали в 1988 році, - розповідає він. - А все через брак фінансування. Відсутність коштів позначається і на селекційній справі.
У 1993 році, коли колишній шахтар Боронніков наважився змінити професію на фермерство, державні кінні заводи опинилися в невизначеній ситуації. Хоча ще кілька десятиліть тому були найпотужнішими серед інших сільгосппідприємств, багатопрофільними. Були тут свої поля зернових, молочні й свиноферми, навіть овочівництво.
І в коней, і в людей - права на землю
- У нас на заводі майже двісті голів коней чистокровної породи та української верхової, - переходить на цифри Боронніков. - Щороку на корми для коней, зарплату робітникам тощо треба 3,5-4 млн. грн. Найбільше ж державне фінансування було у 2006 році - 360 тис. грн, а це лише 18% від потреби. Звідки я беру інші кошти для збереження поголів'я - нікого не цікавить. Виживаємо за рахунок інвестора - МЧП "Агро", що обробляє 2 129 га під зернові, культурні пасовища й косовиці, а на завод постачає корми, платить зарплату працівникам заводу та несе інші витрати, включаючи оплату електрики та водопостачання.
У Біловодську у слово "інвестор" вкладають незвичний, якщо вдуматися, зміст. Щоб зрозуміти все правильно, доводиться розбиратися з проблемою земельних паїв, бо права на землю кінних заводів мають не лише тварини, а й люди.
За словами голови Біловодської райдержадміністрації Петра Самойлова, до президентського указу про розпаювання земель усі сільгосппідприємства району були майже в однакових умовах, а після виявилося, що виграли ті, хто не був зв'язаний статусом "держпідприємств". Землі колишніх колгоспів розпаювали, люди одержали свої земельні ділянки й передали їх в оренду. Території кінних заводів приватизації не підлягали, бо значилися в реєстрі державних. Селяни, які колись працювали в колгоспі, стали отримувати зарплату або пенсію і "добавку" за оренду своїх паїв. А робітники кінних заводів, окрім скорочення штату й зменшення зарплати, не одержали нічого.
- Це одразу загострило ситуацію в соціальному плані. Посипалися скарги та звернення до керівників району, області, - каже Петро Самойлов. - Ми теж визнали, що це несправедливо і запропонували Мінагрополітики виділити в окремі господарства землі, що колись робили кінні заводи багатопрофільними сільгосппідприємствами. У міністерстві нас підтримали.
Відповідно до урядового розпорядження, частину території кінних заводів відвели під створення нових агропідприємств. У 2008-2009 роках робітники 61 (Лимаревського) та 63 (Деркульського) кінних заводів отримали свої земельні ділянки, а підприємства - фінансування, за рахунок якого вдається утримувати незнижувану кількість вихідного поголів'я - під 400 голів, як того вимагає Мінагропрод.
- А от ситуація навколо 64 кінного заводу виявилася складнішою. Там було створене державне сільгосппідприємство "Новоолександрівське", - продовжує свою розповідь голова райдержадміністрації. - Але свідомо, махінаціями, як ми вважаємо, керівники довели своє "дітище" до банкрутства і тим самим через суди загальмували процедуру розпаювання. Зараз там заплутана ситуація, 500 людей так і не одержали свої земельні ділянки. Ми разом із прокуратурою продовжуємо боротьбу, бо переконані, що люди вимагають свої паї законно, і їх вимоги треба задовольнити.
Чи може конярство стати прибутковим?
- Отут питання. На коней, які сьогодні в нас є, немає попиту. Тож виходить, що не зовсім зрозуміло, чому та заради чого ми їх утримуємо? Заради виставок? Музеїв? - зауважує П. Самойлов. - На цьому економіку не збудуєш, особливо, якщо врахувати, що держава практично не фінансує галузь. Але ж на підприємствах працюють живі люди і їм треба годувати родини. Ми подали до міністерства свої пропозиції щодо перепрофілювання селекційної роботи. Саме у цій справі необхідна чітка позиція держави й державний контроль.
До розмови приєднується директор Деркульського державного кінного заводу N 63:
- Якби кінні заводи дозволили приватизувати на жорстко визначених умовах, то відразу знайшлися б справжні інвестори, які б вклали кошти у розширення виробництва і в племінну роботу, - запально говорить Валерій Боронніков. -От лише переживаємо, щоб усі кінні заводи не почали заганяти до одного "колгоспу". До кожного заводу треба підходити індивідуально. Адже не менш важливе державне питання й гостра проблема - наші будівлі. Це архітектурні пам'ятки національного значення. Але жодної копійки коштів на утримання їх у належному вигляді не виділялося, принаймні, за останні 20 років. Вони просто руйнуються...
Краєзнавець продовжує екскурсію. От центральні тренерські стайні, вивідний манеж та японський круглий манеж для навчання молодняку, побудований з дерева одним із робітників за власним проектом.
- Споруда тренерських стаєнь - єдина у своєму роді, унікальна, справжній раритет, - підкреслює начкон Павло Бруско. - Стіни завтовшки до 1,5 м цегельної кладки. Але найголовніше - аркові склеписті стелі. Зроблено так не для краси. Завдяки аркам стайня вважається сьогодні неспалимою. За рахунок унікальної циркуляції повітря коней утримуємо на самообігріві. Грубу тут не топимо. Для коня це правильна зоогігієна. Принцип льоху - стіни не промерзають узимку та не нагріваються влітку.
- Отакі дивовижні споруди сьогодні під загрозою повного руйнування через відсутність капітальних ремонтів, - спускає з небес на землю головний архітектор Біловодського району Ольга Дьяченко. - Вони можуть стати справжніми туристичними пам'ятками нашого краю, якщо провести реставраційні роботи. На кошти місцевого бюджету їх провести неможливо. На Деркульському кінному заводі хоч дахи латають та стіни білять, Лимаревський у значно складнішому стані. Унікальні стайні Новоолександрівському кінному заводу допомагає рятувати вбудована в них церква. Храм діючий, тож священик опікується цією частиною споруди. Решту -підтримує кінний завод.
Про багатих українців, які могли б не гірше за ЄС навести марафет на унікальних будовах, у Біловодську говорять обережно. Хоча, за чутками, які передають один одному з надією, Президент Віктор Янукович дав завдання відродити конярство, брати участь у всіх перегонах, захищаючи честь України.
"Урядовий курьєр" 05.05.2011р.
Данная статья размещена в теме Лимаревский конезавод потому , что в ней затронуты проблемы типичные для всех конезаводов Беловодской группы.
Олена ОСОБОВА
Чистокровні жеребці стали заручниками махінацій та недолугого реформування.
Директор Деркульського державного конезаводу N 63 Валерій Боронніков екскурсію територією підприємства починає із "залізного коня".
- Останній трактор отримали в 1988 році, - розповідає він. - А все через брак фінансування. Відсутність коштів позначається і на селекційній справі.
У 1993 році, коли колишній шахтар Боронніков наважився змінити професію на фермерство, державні кінні заводи опинилися в невизначеній ситуації. Хоча ще кілька десятиліть тому були найпотужнішими серед інших сільгосппідприємств, багатопрофільними. Були тут свої поля зернових, молочні й свиноферми, навіть овочівництво.
І в коней, і в людей - права на землю
- У нас на заводі майже двісті голів коней чистокровної породи та української верхової, - переходить на цифри Боронніков. - Щороку на корми для коней, зарплату робітникам тощо треба 3,5-4 млн. грн. Найбільше ж державне фінансування було у 2006 році - 360 тис. грн, а це лише 18% від потреби. Звідки я беру інші кошти для збереження поголів'я - нікого не цікавить. Виживаємо за рахунок інвестора - МЧП "Агро", що обробляє 2 129 га під зернові, культурні пасовища й косовиці, а на завод постачає корми, платить зарплату працівникам заводу та несе інші витрати, включаючи оплату електрики та водопостачання.
У Біловодську у слово "інвестор" вкладають незвичний, якщо вдуматися, зміст. Щоб зрозуміти все правильно, доводиться розбиратися з проблемою земельних паїв, бо права на землю кінних заводів мають не лише тварини, а й люди.
За словами голови Біловодської райдержадміністрації Петра Самойлова, до президентського указу про розпаювання земель усі сільгосппідприємства району були майже в однакових умовах, а після виявилося, що виграли ті, хто не був зв'язаний статусом "держпідприємств". Землі колишніх колгоспів розпаювали, люди одержали свої земельні ділянки й передали їх в оренду. Території кінних заводів приватизації не підлягали, бо значилися в реєстрі державних. Селяни, які колись працювали в колгоспі, стали отримувати зарплату або пенсію і "добавку" за оренду своїх паїв. А робітники кінних заводів, окрім скорочення штату й зменшення зарплати, не одержали нічого.
- Це одразу загострило ситуацію в соціальному плані. Посипалися скарги та звернення до керівників району, області, - каже Петро Самойлов. - Ми теж визнали, що це несправедливо і запропонували Мінагрополітики виділити в окремі господарства землі, що колись робили кінні заводи багатопрофільними сільгосппідприємствами. У міністерстві нас підтримали.
Відповідно до урядового розпорядження, частину території кінних заводів відвели під створення нових агропідприємств. У 2008-2009 роках робітники 61 (Лимаревського) та 63 (Деркульського) кінних заводів отримали свої земельні ділянки, а підприємства - фінансування, за рахунок якого вдається утримувати незнижувану кількість вихідного поголів'я - під 400 голів, як того вимагає Мінагропрод.
- А от ситуація навколо 64 кінного заводу виявилася складнішою. Там було створене державне сільгосппідприємство "Новоолександрівське", - продовжує свою розповідь голова райдержадміністрації. - Але свідомо, махінаціями, як ми вважаємо, керівники довели своє "дітище" до банкрутства і тим самим через суди загальмували процедуру розпаювання. Зараз там заплутана ситуація, 500 людей так і не одержали свої земельні ділянки. Ми разом із прокуратурою продовжуємо боротьбу, бо переконані, що люди вимагають свої паї законно, і їх вимоги треба задовольнити.
Чи може конярство стати прибутковим?
- Отут питання. На коней, які сьогодні в нас є, немає попиту. Тож виходить, що не зовсім зрозуміло, чому та заради чого ми їх утримуємо? Заради виставок? Музеїв? - зауважує П. Самойлов. - На цьому економіку не збудуєш, особливо, якщо врахувати, що держава практично не фінансує галузь. Але ж на підприємствах працюють живі люди і їм треба годувати родини. Ми подали до міністерства свої пропозиції щодо перепрофілювання селекційної роботи. Саме у цій справі необхідна чітка позиція держави й державний контроль.
До розмови приєднується директор Деркульського державного кінного заводу N 63:
- Якби кінні заводи дозволили приватизувати на жорстко визначених умовах, то відразу знайшлися б справжні інвестори, які б вклали кошти у розширення виробництва і в племінну роботу, - запально говорить Валерій Боронніков. -От лише переживаємо, щоб усі кінні заводи не почали заганяти до одного "колгоспу". До кожного заводу треба підходити індивідуально. Адже не менш важливе державне питання й гостра проблема - наші будівлі. Це архітектурні пам'ятки національного значення. Але жодної копійки коштів на утримання їх у належному вигляді не виділялося, принаймні, за останні 20 років. Вони просто руйнуються...
Краєзнавець продовжує екскурсію. От центральні тренерські стайні, вивідний манеж та японський круглий манеж для навчання молодняку, побудований з дерева одним із робітників за власним проектом.
- Споруда тренерських стаєнь - єдина у своєму роді, унікальна, справжній раритет, - підкреслює начкон Павло Бруско. - Стіни завтовшки до 1,5 м цегельної кладки. Але найголовніше - аркові склеписті стелі. Зроблено так не для краси. Завдяки аркам стайня вважається сьогодні неспалимою. За рахунок унікальної циркуляції повітря коней утримуємо на самообігріві. Грубу тут не топимо. Для коня це правильна зоогігієна. Принцип льоху - стіни не промерзають узимку та не нагріваються влітку.
- Отакі дивовижні споруди сьогодні під загрозою повного руйнування через відсутність капітальних ремонтів, - спускає з небес на землю головний архітектор Біловодського району Ольга Дьяченко. - Вони можуть стати справжніми туристичними пам'ятками нашого краю, якщо провести реставраційні роботи. На кошти місцевого бюджету їх провести неможливо. На Деркульському кінному заводі хоч дахи латають та стіни білять, Лимаревський у значно складнішому стані. Унікальні стайні Новоолександрівському кінному заводу допомагає рятувати вбудована в них церква. Храм діючий, тож священик опікується цією частиною споруди. Решту -підтримує кінний завод.
Про багатих українців, які могли б не гірше за ЄС навести марафет на унікальних будовах, у Біловодську говорять обережно. Хоча, за чутками, які передають один одному з надією, Президент Віктор Янукович дав завдання відродити конярство, брати участь у всіх перегонах, захищаючи честь України.
"Урядовий курьєр" 05.05.2011р.
Данная статья размещена в теме Лимаревский конезавод потому , что в ней затронуты проблемы типичные для всех конезаводов Беловодской группы.
